Андрій та Наталія Коваль керують молочною фермою в Україні на 300 голів дійного поголів'я породи "голштин". Навіть за надзвичайно жахливих обставин ця східноукраїнська молочна ферма знайшла своє призначення - годувати людей.
Про це повідомляє аграрне видання США Lancaster Farming.
ФГ "Юпітер" - молочна ферма сім'ї Коваль - господарство-партнер Асоціації виробників молока з Харківщини.
У повідомленні на Lancaster Farming зазначають, що українська молочна фермерка Наталія Коваль стурбованим, але впевненим голосом, розповіла про свою рішучість продовжувати фермерство, незважаючи на російське вторгнення в Україну, яке почалося 24 лютого, всього три тижні тому.
Пані Наталя розмовляла за нами по мобільному телефону із крихітної кімнатки без вікон у будинку неподалік від Харкова, де вона зараз разом із батьком і двома синами ховається від бомбардування. Вона розповіла, як за кілька тижнів молочній фермі, якою вони з чоловіком Андрієм володіють, раптом довелося зіткнутися з величезними труднощами та змінити свій робочий ритм.
Подружжя вирішило безкоштовно віддавати молоко зі своєї ферми всім, хто його потребує. Вони переорієнтували своє господарство на випічку хліба, щоб нагодувати населення своєї громади, яке залишилось без продуктів харчування через війну.
Ферма Ковалів знаходиться приблизно за 40 миль від їхнього місця проживання в Харкові, тому вони більшу частину часу живуть на фермі. Як правило, по середах і неділях Наталія залишала ферму і їздила до Харкова, щоб відвідати своїх синів-студентів та придбати товари для ферми.
Харків — друге за величиною місто в Україні, розташоване на сході, неподалік від російського кордону.
«(У четвер, 24 лютого) нас розбудив звук вибухів о 5:30 ранку, чоловік був на фермі, а я в Харкові. Я не бачила свого чоловіка з 22 лютого, і він не може повернутися. Я сподіваюся, що він у безпеці», – сказала вона.
Подружжя часто спілкується, але з ферми вже неможливо зв’язатися по телефону, тому Андрій заходить в певне місце в селі, звідки він може телефонувати Наталії щодня. Вони вирішили, що Наталії найкраще залишитися в Харкові й займатися справами звідти.
РОЗВИТОК БІЗНЕСУ
На початку 2022 року подружжя Коваль успішно керувало молочно-товарною фермою на 300 голштинів разом із цехом по виробництву комбікормів, цехом виробництва сиру та молочних продуктів, навчальним цехом з випічки та сирних виробів, фермерським магазином в селі, магазином у Харкові, а також інтернет-магазином, який розпочав роботу наприкінці 2021 року, www.panijupiter.com.
«Це все крафтове виробництво і дуже невелике», – розповіла Наталія про ремісничі молочні продукти ферми.
«24 лютого молоковоз у нас не забрав молоко», – розповіла Наталія, оскільки міст до ферми розбомбили. «Нам довелося вилити молоко, бо танки з охолодженим молоком були вже повні, а корів треба було доїти».
На жаль, два переробних заводи, на які вони доставляли молоко, також закрилися через війну, тому довелося вилити в каналізацію ще більше молока. До російської навали Ковалі доїли корів тричі на день. Близько 7 тонн молока вони продали на молокопереробний завод «Данон», а частину — на дитячу молочну кухню в Харкові. Решту молока використовували для вигодовування телят і переробки на крафтові молочні продукти на фермі. На фермі працює близько 40 співробітників, які допомагають у всьому: від доїння, моніторингу за здоров’ям корів, годівлі, до польових робіт, сироваріння та випічки.
Зараз вони доять корів лише два рази на день, за її словами, і надій складає близько 4 тонн молока щодня. На фермі є достатньо сіна та силосу, щоб прогодувати корів на рік, але подружжя хвилюється про інші припаси та про те, як бути з посівною.
Наталія розповіла, що ще у 2013 році вони з Андрієм вирішили розпочати новий бізнес на молочній фермі з метою продажу високоякісної молочної продукції. На той час у них було двоє маленьких синів, вони не мали досвіду в сільському господарстві чи тваринництві, але мали достатній досвід управління бізнесом і вважали, що можуть досягти успіху в цій ніші. Вони навіть заснували власну молочну торгову марку «Пані Юпітер».
В Україні є багато можливостей для фермерства. Україна є другою за величиною європейською державою після Росії, і до війни мала близько 44 мільйонів жителів. Незалежна, працьовита нація відома своїми багатими сільськогосподарськими ґрунтами. Оскільки 70% землі України займає сільське господарство, а експорт зерна становить 12-15% світових поставок, країна вважається «житницею Європи».
Але Ковалям не завжди було легко.
«Наш малий і молодий бізнес ледве вижив у 2014-2015 роках, але у нас не було іншого вибору, як лиш рухатися вперед», – сказала вона.
Але господарство розвивалось і було успішним, проводячи екскурсії та майстер-класи по фермі та сироварнях для груп відвідувачів та школярів. У багатьох відвідувачів було багато запитань про корів та про те, як виробляють молоко та сир, тому Ковалі розробили освітній проект та створили майстер-класи на фермі.
Крім дійного стада, на фермі також утримуються близько 350 телят, телиць та бичків. Для годівлі Ковалі купують зерно, наприклад ячмінь і кукурудзу, в інших фермерів, але також сіють власні культури, зокрема близько 250 акрів (100 га) багаторічних трав і близько 600 акрів (250 га) кукурудзи на силос, а також вирощування грубих кормів на 850 акрах (350 га), з яких частина земель - орендовані.
УПРАВЛІННЯ МОЛОЧНОЮ ФЕРМОЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ
З моменту вторгнення російських військ Наталія не може повернутися на ферму, тому що місто під ударами агресора, а міст зруйнований. Вона робить стільки, скільки може зі свого місцязнаходження. Поки Андрій та працівники керують фермою, Наталія займається пошуком виробничих ресурсів і намагається знайти транспорт, щоб доставити на ферму сіль та мінерали для корів, бо вони вже закінчуються. За її словами, водіям доведеться їхати далеко, щоб об’їхати зруйнований міст, а дороги надто небезпечні через «багато зброї, багато нерозірваних снарядів, багато розбитої військової техніки».
На початку цього тижня Наталія вже знайшла на складі в Харкові тонну солі та 20 мішків крейди (мінеральна добавка для корів), але зіткнулась з проблемою доставки їх на ферму.
«Раніше всі поставки проходили через Харків», – сказала вона. «Після численних обстрілів, у тому числі авіабомбардувань, місто зазнало значних руйнувань. Виїхали дві третини жителів. Усі постачальники припинили роботу. Наприклад, до Дніпра переїхав наш традиційний постачальник солі, і щоб доставити її на ферму, треба організувати самовивіз!
Ферма також потребує поповнення важкодоступних запасів, таких як дизельне паливо, яке використовується для роботи системи годівлі корів, видалення гною та як пальне для трактора. За словами пані Наталі, Росія перекрила для українських фермерських господарств усі можливості імпортувати добрива, насіння та дизельне пальне.
У Ковалів є запас дизельного палива, але якщо він закінчиться, за її словами, «страшно уявити, як ми будемо годувати тварин».
У Харкові Наталя з синами та батьком ночує в підвалі, ховаючись від постійних нічних повітряних обстрілів.
«Ми сподіваємося, що це якось врятує нас при попаданні снаряда. Магазини працюють дві-три години на добу», – сказала вона.
«Міст, який з’єднував нас із Харковом та з рештою України, зруйнований. Немає навіть пішохідного переходу. Село (де ферма) знаходиться в тилу росіян, тому ніхто нічого не може до нас привезти», – сказала вона. «Першою проблемою, яка виникла, була відсутність хліба. У селі є запаси картоплі, є кури, яйця, але хліб перевозили через міст».
Оскільки ситуація загострилася, Наталія та Андрій вирішили дозволити місцевим селянам прийти до їхнього фермерського магазину і безкоштовно взяти стільки молока, скільки їм потрібно. Вони вирішили, що краще допомагатимуть годувати людей, ніж виливатимуть молоко. «Люди приїжджають до нас на ферму по молоко і привозять будь-яку тару, яку можуть дістати, — банки, пластикові тари, відра. Молоко віддаємо безкоштовно», - коментує пані Наталія.
Змінилося і життя їхніх співробітників.
Господарство припинило виробляти сир, бо фахівець із сироваріння заблокована в Харкові. Незважаючи на те, що вони більше не можуть виплачувати повну зарплату, більшість працівників ферми залишилися працювати. На фермі є підвал, який Андрій та добровольці обладнали як сховище, з матрацами та достатнім запасом води.
«Над селом літали ракети та літаки. Було страшно, і не було зрозуміло, де будуть вибухи», – розповіла Наталія. «Перший тиждень у нашому притулку провели наші працівники, їхні родини та сусіди. Потім звикли... тепер ночують вдома. Хоча літаки продовжують літати…».
ПОТРЕБИ ГРОМАДИ В ПРОЛОВОЛЬСТВІ
У 2021 році господарство отримало грант USAID AGRO на розширення виробництва сиру та хлібобулочних виробів. Ковалі підготували будівлю, зробили ремонт та отримали обладнання.
«У грудні ми почали тестувати обладнання, розробили рецептури та документацію», – каже пані Наталя. «26 лютого 2022 року мав відбутися майстер-клас для дітей із випічки печива. А на 12 березня ми планували майстер-клас для сироварів- початківців».
Через війну ці майстеркласи були скасовані, але підготовка до них дуже підтримала господарство, незважаючи на те, що не мали багато практики на новому обладнанні, працівники господарства навчилися випікати хліб.
«У нас був невеликий запас борошна та дріжджів, — розповіла Наталія, — але він закінчився буквально на другий день війни. На щастя, в селі ще є фермери, які вирощують зернові. На складі у них була пшениця, яку планували посіяти навесні, якщо будуть погані сходи озимої. Цю пшеницю нині в селі мелють на борошно на старому млині, котрий не працював багато років. Потім випікаємо з нього хліб. Треба було й дріжджі починати вирощувати, бо вони теж закінчувалися, а купити було ніде. У селі не можна купити ні борошна, ні інших продуктів. Нічого».
Пані Наталя розповіла, що від минулого тижня дедалі більше жителів із сусідніх сіл приїжджають на ферму по хліб. Співробітники господарства випікають 250 хлібин на день, щоб продати або роздати тим, у кого немає грошей.
НЕВИЗНАЧЕНЕ МАЙБУТНЄ
Родина Ковалів хочуть посадити кукурудзу в травні: «Інакше на наступний рік ми будемо мати чим годувати корів, але планувати майбутнє майже неможливо», -- сказала вона. Їхні договори на поставку насіння були підписані в лютому, але господарство не встигло оплатити та отримати насіння.
«Зараз ми не плануємо довгостроково: вранці, залежно від обстрілу, приймаємо рішення, що робити вдень. На фермі немає інтернету, немає стабільного мобільного зв’язку, нестабільна електрика».
«Більшість людей, яких ми знаємо, виїхали з Харкова», – розповіла Наталія, підрахувавши, що близько двох третин населення міста виїхало за три тижні, поїхавши подалі від обстрілів в інші частини України або взагалі залишивши країну, їдучи в сусідні країни як біженці війни.
«Виїхати нам не можна, бо ми фермери», – сказала Наталія. «Якщо я поїду, я втрачу все своє життя. Ми з чоловіком не можемо почати інший бізнес. Ми вкладаємо всі свої гроші, свій кредит у цей бізнес. Десять років мого життя - на фермі».
Ковалі знають про сусідню молочну ферму з 1000 корів за кілька миль, яку обстріляли, коли розпочались бойові дії. Фермери втратили 6 з 11 господарських будівель, внаслідок чого загинуло багато тварин, а частина втекли.
Незважаючи на постійний страх і непередбачуваність ситуації, Наталя з Андрієм налаштовані продовжувати своє господарство. Хоч як це непросто.
«Ми живемо в маленькій кімнаті без вікон. З початку війни ми нікуди не виходимо. Надворі — небезпечно», — сказала вона. «Вчора внаслідок обстрілів російських військ було пошкоджено трубопровід, який забезпечує газом наш будинок у Харкові».
Йде сніг, а температура повітря в Україні близько нуля, тому дуже холодно. Вона намагається готувати, але це важко. «Сьогодні я приготувала фокаччу (паляницю), оскільки вона за рецептом не має "сходити". Ми їмо її із салом — поширеною українською національною стравою».
За даними Associated Press та інших інформаційних організацій, три мільйони українців вже покинули свою країну. За три тижні війни, від початку вторгнення російських військ в Україну наприкінці лютого, загинули тисячі російських солдатів, українських солдатів і мирних жителів. Проте зараз так багато загиблих, що чиновники кажуть, що цифри стало важко підрахувати і, ймовірно, втрат набагато більше.
"Ми не очікували цієї війни і не планували її", - каже пані Наталя. «Ми не розуміємо, навіщо росії бомбити наші села. Ми віримо, що Україна переможе. Поки що нам вдається протистояти. ... Я не хочу ставати біженкою. ... Ми не розуміємо, що відбувається в Харкові, але ми зараз тут. І не плануємо тікати з міста. Через постійні російські авіанальоти й обстріли, ми навіть не знаємо, де зараз безпечно».
Її два сини студентського віку навчалися в університеті в Харкові, але університети закрили, коли почалося вторгнення. Приміщення Харківського національного університету, де навчається їхній син, відтоді піддалося бомбардуванню.
«Фермери завжди повинні працювати і знаходити шлях для вирішення будь-яких проблем. ...Ми нічого не можемо змінити щодо війни, але робимо з чоловіком все, щоб прогодувати місцевих жителів».
«Сподіваюся, що ферма буде жити і розвиватись для моїх дітей та їхніх дружин», – каже Наталія. «Поки що я нічого не знаю, як буде далі. А ми залишаємося тут, в нашій Україні».
Дякуємо журналістці Lancaster Farming Енн Гарніш за підтримку України та розповідь про надзвичайні спроби підприємства підтримати свою громаду. Повна версія статті за посиланням:https://bit.ly/3N1aBr3
Пресслужба Асоціації виробників молока