Про майбутнє для молочної ферми та перспективи власної переробки, розповів учасник Асоціації Виробників Молока (АВМ) Володимир Слободян, розповів у інтерв’ю Agravery.com.
Частішають випадки, коли молочнотоварні ферми відмовляються від роботи із крупними переробними підприємствами і починають будівництво своїх цехів. Директор ПСП «Рідна земля» та ФГ «Персей Агро» (Івано-Франківщина) Володимир Слободян також вирішив побороти цю залежність – суттєво модернізував свою ферму, а й цьогогоріч оновив молокопереробний цех – відтепер може переробляти до 40 тонн молока. Про плюси та мінуси власної молокопереробки для фермера, рентабельність підприємства і чому не варто працювати із торговими мережами – він розповів у інтерв’ю Agravery.com.
На початку цього року ви закінчили переоснащення ферми. Які потужності маєте і скільки було інвестовано коштів?
- Ми інвестували близько одного мільйона євро. Це без вартості самого приміщення і землі під ним. Будівництво велось у два етапи – спочатку переробляли молочно-доїльний цех, а потім і сам корівник. Загалом, витратили 100 млн гривень. Закінчили у січні і тепер цей об’єкт працює по безприв’язній технології утримання ВРХ. Маємо 1000 голів дійного стада.
Гроші, звичайно, великі. А чи спробували отримати державні компенсації по програмах будівництва?
- Отримали по обох об’єктах 13,1 млн державної компенсації. Для мене це було неочікувано: будуючи ферму, я не очікував ані копійки. Я просто будував, бо мені було це потрібно. Але ми зіштовхнулись із іншою проблемою – один із банків пообіцяв кредит на будівництво і не видав його, посилаючись на надзвичайний стан, що був започаткований наприкінці минулого року. Тепер у них розмови про вибори і знову не хочуть кредитувати. На жаль, у банках, навіть із ідеальною кредитною історією, фермер не може проінвестувати свої нові проекти. Бо вони вважають, що тваринництво, а особливо ВРХ, кредитувати не можна. Так, гроші на нову техніку – без проблем, оборотні кошти – не питання, а от для побудови ферми – ні.
Чи є у вас плани щодо подальшого будівництва?
- Так. Мені потрібно ще 40 млн грн на корівник та перебудувати одну ферму для відтворення поголів’я – це ще близько 20-30 млн. гривень.
Як ви почали займатись молочним бізнесом, започаткували власну ферму?
- Я довгий час займаюсь аграрною справою, мав власне господарство, вирощував зернові. Зараз у обробітку 5000 га землі. Коли у 2010 році почав задумуватись про розширення земельного банку, я мусив купувати діюче підприємство, у якому було 100 корів, потім придбав іще одне і знову там було своє поголів`я. Перебудувавши трохи виробничі підходи нам вдалось досягти середніх надоїв у 20 літрів на корову. Аби утримувати їх на належному рівні, нам потрібно було вкладати у годівлю, тож потрібні оборотні кошти. Почали здавати молоко на місцеві молокопереробні заводи, але і там не все було гаразд.
У чому була проблема?
- Взимку, коли вони мали брак молока, то справно платили гроші, як тільки весна та літо, коли молока більше, – відразу починали «годувати» нас обіцянками про «гроші будуть пізніше, продажів нема» тощо. Коштів у нас було обмаль і підприємство почало занепадати, бо не могли купувати нормальні корми для інтенсивної годівлі. Переживши це складне літо, восени я прийняв рішення – досить мене «маринувати», торгуватиму сам. Переробники мені відкрито погрожували, казали, якщо не здаватиму молоко, то навесні жоден із чотирьох місцевих молокозаводів продукцію приймати у мене не буде. Я подумав і зробив все навпаки.
Як вам все ж вдалось налагодити продажі?
- Продав все зимове молоко підприємства на базарах і зробив це по вдвічі вищій ціні, ніж у переробника – на той час по 8 грн замість 3-4 грн. Нас переслідували і постійно перевіряли контролюючі органи та поліція, проте ми все робили на законній основі, тому до нас не було чого причепитись. Незважаючи на перепони, ми успішно знайшли своїх клієнтів і продажі пішли вгору: продавали більше 5 тонн молока на добу. Весною, звичайно, молоко почало прокисати, а обсяги виробництва зросли. До того ж більше місцевих селян продавали молоко на базарах.
Я був у глухому куті, бо переробники мене бойкотували, тож вирішив наприкінці 2012 року зароблені гроші, десь 50-70 тис. євро, інвестувати у невеличке молокопереробне підприємство, що могло переробляти від тони до трьох тонн молока. Мене лякали тим, що ця ідея провальна, що я не зможу зробити свій завод, проте я був впевнений у своїх силах. За перші півроку роботи молокопереробки ми уже вийшли на максимальні обсяги. Але я розумів, що цього недостатньо, і інвестував ще $200 тисяч, переробивши молокопереробку до 5 тонн молока. Працювали на вживаному совдепівському обладнанні, бо боялись, що не зможемо бути рентабельними. І це знову була помилка, бо, попрацювавши ще рік, у 2015 році зрозумів, що потрібно переробляти цех на 10 тонн молока.
І ви тримаєте ці обсяги до сих пір?
- Ні. Наприкінці 2017 року я зіштовхнувся із проблемою, що працівники почали масово виїздити у Польщу на заробітки. І раніше це було, але не у таких масштабах. Вони вимагали по 500-700 доларів зарплати. Таку платню на прив’язній фермі старого зразка не можливо було платити, тому ми мусили шукати якийсь варіант, або вирізати все поголів’я та закривати ферму. Але мені було надто всього цього шкода, було чимало клієнтів. Я поїхав по Україні і побачив низку молочнотоварних ферм, які непогано заробляють, навіть незважаючи на девальвацію та відтік людей – це і «Кищенці», і «Катеринославське», і підприємства, що входять до складу «ІМК».
Тобто ці позитивні приклади мотивували вас змінити підходи?
- Вірно. Я вирішив будувати свою велику ферму на 2000 дійного поголів’я, адже така ферма, на мою думку, мала хорошу економіку. Паралельно із цим я почав вкотре переоснащувати свою переробку. Я взяв приклад із тернопільської «Молокії» і зробив все так само, тільки у мініатюрі, навіть обладнання у нас аналогічне – якщо вони переробляють 400 тонн молока на добу, то я 40 тонн. Ми обмежені сьогодні двома факторами – коли ми будували безприв’язне господарство, то не мали куди перегнати худобу і вимушені були скоротити поголів’я аж на 30%. Тож ми трохи втратили у продуктивності, а зараз активно відновлюємо її уже на новозбудованому комплексі.
Про асортимент, справедливу ціну та підходи до продажів продукції
Які продукти виробляєте? Як зараз працюєте над реалізацією?
- На сьогодні маємо 17 найменувань. Серед них масло, кефір, йогурти, сир кисломолочний – все під ТМ «Рідна земля». Як я вже казав, найкращі продажі через власну внутрішню торгову мережу. Ми орендуємо крамнички, торгові палатки на базарах у регіоні.
Чому із великими торговими мережами не працюєте? Це принципова позиція?
- Можна сказати так. Таким чином отримуємо кінцеву ціну без посередника. Якщо заходити у супермаркети, то це і торгові накрутки, і постійне відтермінування платежу. Крім того, не хочеться ставити свій гарний товар десь ззаду, за товаром виробників-монополістів, які давно викупили найкращі місця на полицях. Ну і найголовніше – це те, що мережі не гарантують збереження якості продукції. Знаю випадки, коли магазини навіть не вмикають холодильники. А у нас не хімія, натуральний продукт, він прокисає – 3-5 днів і все. Коли я задаю питання, чому порушується температурний режим у торговому залі, а мене дивляться як на навіженого. «Всі торгові марки представлені, ніхто не скаржиться, одному вам не нормально», – отримую я у відповідь. Ми були фактично єдиними, хто возив і возить на Івано-Франківщині молочну продукцію у спеціальних рефрижераторах.
А по ціні конкуруєте?
- Із монополістами – ні, не ті обсяги виробництва. Ми апріорі не можемо бути конкурентами, бо їх продукт, здебільшого, не натуральний.
Саме по цій причині на сьогодні у пресі та професійних колах мусується закон «Про молоко та молоковмісні продукти». Підтримуєте його?
- Безумовно так. Сьогодні на пачці молока пишуть, що це натуральне молоко, замість того, аби написати що це молоковмісний продукт. І все це стоїть на одній поличці із натуральним продуктом. Таким чином, фактично вводячи в оману споживача, виробник може вкласти свою маржу у кращу, привабливішу упаковку, дати кращий заробіток магазину і показати кращу оборотність. Саме цей продукт буде пропонувати вам продавець. А вирішувати має покупець, має право знати - купує він справжнє молоко, чи розведений порошок. Штрафом у 3-5 тисяч гривень нікого із виробників не злякаєш. І повірте, покупець готовий «голосувати» за натуральний продукт гривнею, просто йому потрібно дати право вибору, а не постійно обманювати гарними етикетками. Для того, аби розвивати бізнес нам, виробникам та переробникам натурального молока, потрібен свій покупець і справедлива ціна. Ми хочемо бути почутими, хочемо мати кращу маржу і продавати. Повірте, тут не йдеться про надприбутки, це просто реальна можливість розвитку, аби галузь не вмирала.
Ви говорите про справедливу ціну на молоко. Якою вона є на сьогодні?
- Собівартість молока на фермі, якщо це нормальне успішне господарство, що працює по безприв’язній технології, – це від 6,6 грн аж до 12 грн, у середньому господарі отримують 7-7,5 грн за літр, при цьому реалізаційна ціна в районі 10 грн, тобто, заробляють 2-3 грн. Якщо говорити про молокопереробку, то 11 грн за літр – це та ціна, по якій у тебе куплять продукт і ти не будеш рахувати втрати. Ну звичайно, якщо ви заміщаєте молочний жир пальмовим, розводите молоко, то і отримуєте надприбутки. Але це однозначно не мій сценарій: я маю дітей і не хочу їх таким годувати, чужих дітей так само. Я не хочу заробляти гроші на обмані покупців.
Про додаткові резерви для заробітку на фермі, нові технології та мрії
І все ж, судячи з вашого досвіду, фермеру варто братись за свою переробку молока?
- Можливо, через 5 років я скажу інакше, проте робити свою молокопереробку для фермера зараз дуже важко, поки не буде прийнято закон про молоковмстні продукти і поки немає для фермерів справедливої ціни, то утримувати здоровий оптимізм важко. Якщо взяти ті інвестиції які були зроблені і ті проблеми, із якими я зіштовхувся, то мені було доцільніше або купити іще одне агропідприємство, збільшити свій земельний банк і пустити все під зернові та олійні, або побудувати ферму і просто здавати молоко. Якщо порівняти заробітки на виробництві молока і на його переробці, то на першому заробити легше.
Як ви вважаєте, чи можуть у ферми бути додаткові резерви для заробітку?
- Так, на мій погляд, найбільш доцільним варіантом є біогаз. Користуючись «зеленим тарифом», який діє до 2020 року, ми знайшли інвестора і у парі з ним споруджуємо біогазовий завод потужністю 1,5 МВт електроенергії. Завод працюватиме на гної з ферми і на силосі, який ми будемо заготовляти під біоенергетичні цілі. Таким чином ми охопимо відразу декілька моментів – по-перше, правильно утилізуватимемо перегній для подальшого внесення його на поля та покращення родючості ґрунту, по-друге, матимемо валютний 10-річний контракт на вирощування силосної кукурудзи, і, по-третє, збільшимо кількість робочих місць. Економічно це ідеальна комбінація – заробляти трохи на молоці, трохи на його переробці, трохи на біогазі. Якщо скласти все докупи, то 50-60% рентабельності можна утримувати.
Чи дивитесь на нові технології, приміром, за кордоном, берете приклад із передових іноземних ферм?
- Навіщо? Я просто не маю часу на це. Усі передові технології уже втілені тут, в Україні, нашими молочними фермами, це вони хай приїздять до нас дивляться, як ми працюємо. Сьогодні на деяких фермах в Україні доять по 30-35 літрів на корову, ось з кого я беру приклад. Якщо я дійду до такого ж рівня розвитку ферми, то шукатиму, куди далі рости. А поки що план у мене чіткий, я працюю по такій же технологічній схемі.
А що стосується нових технологій у молокопереробці?
- Там не так багато різних новинок. На жаль, в Україні молокопереробники часто користуються лише однією схемою – «більше надуриш – більше будеш мати». Обман на вазі, жирності, на домішках сухого молока у натуральне, навіть товщині плівки, у яку пакується товар. Приміром, на виробництво одного кілограма масла згідно технології потрібно 22 кг молока. Який великий завод в Україні це буде робити і продавати масло мінімум по 220-230 грн за кілограм? Купуючи молоко по 10 грн за літр у переробника, у прайсі стоїть ціна на масло у 120 гривень.
Як ви оцінюєте рівень фальсифікованої продукції на ринку?
- На мою суб’єктивну думку, на сьогодні майже 80% української молочної продукції – фальсифікат, і тільки 20% –натуральне. Проте йдеться не про всі продукти, флагманами з фальсифікації є масло та сметана, тобто ті продукти, які мають великий відсоток жирності.
Якою ви бачите ваше переробне підприємство у майбутньому? Чи є у вас ідеал, до якого прагнете?
- Через 5-10 років я хочу бачити у себе таку ж ферму, якими є на сьогодні є провідні українські підприємства, те ж саме «Катеринославське», про яке я вже згадував. Чи вдасться це мені? Я думаю так, бо на ринку місце лише тим гравцям, які виробляють якісний, натуральний продукт.