Хоч би яким неоднозначним був спеціальний режим оподаткування ПДВ, Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) та Асоціація виробників молока (АВМ) відстоюють позицію його збереження. Адже це єдина, хай і непряма, державна підтримка аграріїв. Про його суть і майбутнє, а також інші можливі механізми підтримки аграріїв та зміни до Податкового кодексу, над якими працюють громадські об'єднання, розповів заступник голови ВАР Михайло Соколов.
— Михайле Юрійовичу, коли в Україні з’явився спецрежим ПДВ для аграрного сектора?
— Спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість для агросектора почав діяти з 1998 року. Ця норма працює давно. За великим рахунком, сільське господарство в Україні у тому вигляді, в якому ми його маємо, виросло саме в умовах спецрежиму ПДВ.
— Чи існує щось подібне в інших країнах?
— В Україні спецрежим ПДВ виник не просто так, а з певних причин. Ключова з них та, що в нас ніколи не спрацьовували програми прямої підтримки: коштів завжди виплачували в кілька разів менше запланованого, та й ті, що виплачувались, супроводжувалися вимогою «відкатів», розмір яких доходив до 40−50%.
Перемогти корупцію й популізм при бюджетному плануванні ми намагаємося вже не один десяток років, і щоб аграрна галузь не вмерла на шляху до світлого майбутнього, і був придуманий спецрежим, в рамках якого отримання держпідтримки взагалі не залежить ні від чиновника, ні від стану бюджету.
Але в інших країнах (і про це нам постійно говорять міжнародні експерти та МВФ) такої системи оподаткування не існує. І це не дивно, тому що сам по собі ПДВ — «молодий» податок, який діє в країнах, що розвиваються, де описаних вище проблем просто не існує. В дикій Африці ви не знайдете ПДВ. Відповідно, у розвинених країнах, справді, спецрежиму ПДВ немає і не буде. Адже йдеться про те, що податок, який потрібно сплатити державі, сільгоспвиробники залишають собі. При цьому ми дозволяємо формувати кредит. І якщо, наприклад, потім відповідна продукція експортуватиметься, то податок, який сільгоспвиробник залишив собі, потрібно буде відшкодувати експортеру. Фактично в цьому і полягає держпідтримка — держава все одно платить, але по-іншому.
Цілком зрозуміло, що є моменти, які в уряду викликають певні заперечення. Власне кажучи, через це в 2011 році прийняли поправки в Податковий кодекс, якими операції з експорту зернових та технічних культур перестали обкладатися ПДВ. Непосвяченому в тонкощі кодексу може здатися, що це означає чергову пільгу для аграріїв, насправді ж за цим крилась відмова від відшкодування цього податку зернотрейдерам.
— Чому МВФ такий категоричний у скасуванні спецрежиму ПДВ?
— По-перше, досі йшлося про те, що спецрежим ПДВ — це додаткові затрати із бюджету, які треба скорочувати. Треба формувати бюджет із дефіцитом не більше 3% ВВП. У свою чергу, ми вперше в українській історії не тільки пропонуємо залишити аграріям податкову пільгу, а й водночас пропонуємо заходи, які дадуть змогу бюджетові отримати додаткові доходи й повністю компенсувати відповідні втрати. По-друге, як я вже казав, такого ніде в інших країнах немає. По-третє, це справді створює певні можливості для ухилення від сплати ПДВ, і в МВФ про це прекрасно відомо. Інше питання, що з цим можна боротись і ДФС повинна це робити. Але можливість маніпулювання коштами все одно залишається, що категорично не влаштовує Мінфін і МВФ.
— Наскільки ефективним і доцільним є його використання в Україні?
— Справа в тому, що сільське господарство підтримується практично в усьому світі. Може, це й неправильно. Особисто я вважаю, що це неправильно. Але це той випадок, коли всі роблять неправильно і ти змушений робити те ж саме. Адже конкурувати з тими, кому допомагають, без підтримки дуже важко. Інколи й неможливо. На прикладі молочної промисловості бачимо, ще це неможливо. Принаймні наших конкурентів у Європі підтримують, і досить істотно.
Є країни — як, приміром, Нова Зеландія, — де підтримка взагалі відсутня. Причина полягає в унікальних кліматичних умовах. Це вічнозелена країна, де корови постійно на вільному випасі. Тому витрати на виробництво зовсім інші. Через це Нова Зеландія контролює 70% (підкреслюю: 70%!) світового ринку сухого молока. Зрозуміло, що інші країни реалізувати в себе такий само підхід до галузі, як Нова Зеландія, не можуть.
Якщо говорити про США, то там підтримка невисока, але в них зовсім інший рівень вартості процентних ставок. В результаті американці можуть ефективно працювати, маючи значно менший прибуток і рівень рентабельності та довший період окупності. Більше того, найбільш рентабельними є ферми на 5000 голів ВРХ, хоча є й на 30000 голів. Саме такі великі ферми і виробляють основний обсяг молока, маючи значно менші накладні витрати на одиницю продукції, ніж маленькі господарства. Хоч американських фермерів підтримують значно менше порівняно з європейськими, але допомога істотніша, ніж у нас. Виходить, без підтримки не можна.
— Як тоді підтримувати сільгоспвиробника, зокрема виробника молока?
— В Європі, частково у США, це відбувається через програми прямої підтримки, страхування тощо. Вони ефективні, якщо мати європейського чиновника, європейську систему адміністрування, в якій не крадуть, не беруть «відкати» і в якій коли щось у бюджеті заплановано, то воно дійсно виплачується.
Звіт нашої Рахункової палати говорить про те, що в ті роки, коли пряма підтримка агросектора закладалася в бюджет, реально до аграріїв потрапляло лише 30% від запланованого. При цьому фермерові, тобто людині, яка працює на землі, діставалось у кращому разі 15%, тому що решта йшла на такі «потрібні» речі, як Національна академія аграрних наук, якісь інші інститути й установи, від яких, як ви бачте, толку для реального агровиробництва немає. Я не кажу, що нам не потрібна наука. Потрібна зі стратегічної точки зору, коли ми сподіваємося, що колись вона буде конкурентоспроможною і нам щось дасть. Це було б добре. Але поки що вона нічого не дає. Тобто, маючи науку, яку ми субсидуємо, ми ж віддаєм перевагу в закупівлі насіння, засобів захисту рослин і багато іншого в іноземного виробника, навіть корів. Виходить, що ми платимо за науку, а користуємось чужою, бо вона нам вигідніша. А значить, платимо двічі. От такі реалії. І навіть оті 15%, що доходили до виробника, також потрібно було поділити з тими, хто їх розподіляв. Сума «відкатів» доходила до 40%. Тому з прямої підтримки аграрій фактично нічого не отримував.
Спецрежим ПДВ, навпаки, працював автоматично. Аграрій не залежав від волі чиновника, взагалі з ним не зіштовхувався, сам собі його нараховував, сам виплачував, його лише контролювали, чи не завищив ці суми. Все, більше нічого. Це є ключовою перевагою, тому що, насправді, програми прямої підтримки були приречені на те, що не працюватимуть узагалі, а цей механізм працював, і працював до нинішнього часу.
Коли ми нині обговорюємо наше майбутнє, побоювання залишаються ті ж самі: чи буде бюджет виконано, чи буде виділено потім ці гроші і ще багато іншого.
— Яку пряму підтримку молочної галузі варто чекати в 2017-му?
— Коли говорять про те, що на наступний рік закладено 5,5 мільярда гривень для підтримки виробників сільгосппродукції, то трішки лукавлять. Бо це сума на фінансування всієї системи, включаючи міністерство, агентства, в тому числі Держпродспоживслужбу. Це не підтримка виключно виробників сільськогосподарської продукції.
Із цих 5,5 млрд. безпосередньо на держпідтримку товаровиробників планується спрямувати лише 2,173 млрд. грн. загального фонду бюджету і 1,548 — спеціального фонду, на наповнення якого особливих надій немає. При цьому безпосередньо на підтримку тваринництва, як окремої статті закладено лише 300 млн. гривень. Це тоді, коли лише від скасування спецрежиму ПДВ тваринництво втрачає приблизно 3 млрд. гривень, тобто в 10 разів більше.
Зрозуміло, що кошти, закладені у бюджет-2017, мізерні. При цьому планується фінансування й інших напрямків. Так, близько 1,5 млрд. гривень повинно піти на виплати держпідтримки на один гектар. Але хто саме буде її отримувати? На даний момент у міністерстві говорять, що з цих 1,5 млрд. вони пропонують виділити 1 млрд. гривень на виплати на 1 га, засіяний грубими кормами, що є дуже привабливим для виробників молока.
Що таке виплати на гектар, засіяний грубими кормами? Ніхто, крім молочних тваринників, грубі корми не використовує. Тобто насправді, ці кошти все одно прийдуть до тваринників. І, мабуть, це ефективно. Зрозуміло, що можна підрахувати кількість гектарів, засіяних відповідними культурами, проконтролювати, чи вони справді засіяні. Виплачувати, приміром, кошти на голову, а не на літр молока, значно проблематичніше, бо невідомо, яким чином ми зможемо порахувати кількість голів, адже система ідентифікації працює дуже погано. Ми навіть не можемо цілком покластися на наш реєстр тварин.
А тепер, якщо врахувати, що 1,5 млрд. гривень виділяють на всіх сільгоспвиробників, із них 1 млрд. — на тваринництво (на грубі корми), то це істотна підтримка. До речі, це приблизно компенсує втрати від скасування спецрежиму ПДВ. Тобто це приблизно одне і те ж.
Раніше відсутність відшкодування ПДВ при експорті зернових та технічних культур також опосередковано слугувала підтримкою для тваринників. Його відновлення призвело до того, що різниця між експортними й закупівельними цінами всередині країни істотно скоротилась і, відповідно, корми стали коштувати дорожче. Принаймні, можна точно сказати, що коли раніше у нас корми були дешевші, ніж за кордоном, то тепер ціна та ж сама. Тобто, ми втратили і спецрежим, і цю опосередковану допомогу, яка була навіть більшою за спецрежим.
Запропонований Мінагро механізм ще не випробовували на практиці, тому впевнено стверджувати, що він ідеально працюватиме, — важко. Хоча виглядає привабливо. Та навіть якщо він справді виявиться робочим і станеться так, як там пишуть, то ми отримаємо мільярд на один рік. Підкреслюю: на один рік, тому що бюджет приймається лише на рік. Але ми не компенсуємо втрати від росту ціни на корми. Ось така картина на даний момент.
— Наскільки реальна можливість того, що залишать спецрежим ПДВ для певних галузей у 2017-му?
— Буде чи не буде спецрежим ПДВ, точно сказати не можна. Можна тільки сподіватися і боротися за якнайшвидше ухвалення законопроекту № 5225, який передбачає відновлення спецрежиму ПДВ для тваринництва, овочівництва, садівництва, виноградарства, виробництва цукрового буряку і запровадження додаткових виплат у бюджет за рахунок так званого мінімального соціального податкового зобов’язання з одного гектара землі. Це фактично змусить платити тих, хто до цього часу не платив, а був у тіні. Ці додаткові доходи будуть приблизно рівні витратам на спецрежим для тваринництва, овочівництва, садівництва, виноградарства і виробництва цукрового буряку. Тому сподіваємося, що законопроект підтримають. Тут точно сказати не можна.
Доповнення Податкового кодексу України поняттям «мінімальне соціальне податкове зобов’язання» та введення податку за кожен гектар землі підтримали декілька аграрних асоціацій, в тому числі АВМ. Власне законопроект розробила ВАР.
— Розкажіть про іншу ініціативу профільних об'єднань сільгоспвиробників — про 7% ПДВ на соціальні продукти.
— Це альтернативна пропозиція на той випадок, якщо відновлення спецрежиму ПДВ для тваринників, овочівників, садівників, виноградарів і виробників цукрових буряків виявиться заблокованим через позицію МВФ або Мінфіну. Суть його в тому, щоб знизити ставку ПДВ на молочні та м’ясні продукти до 7%, як це зроблено в переважній більшості європейських країн. Тоді споживач не помітить підвищення цін виробників через скасування спецрежиму ПДВ. Справа в тому, що споживач платить ціну з ПДВ, для виробника ж важлива ціна без ПДВ, бо саме вона визначає, скільки він заробить. У разі скасування спецрежиму ПДВ агровиробники будуть змушені підняти ціни, однак якщо одночасно знизиться ставка ПДВ, ціна на полиці з ПДВ залишиться колишньою. Інакше нас чекає значне подорожчання молочних і м'ясних продуктів.