Останні 10-15 років ми активно переймали іноземний досвід та навчалися новому: технологічно вірно будувати, утримувати, годувати, лікувати тварин. Це все ми зараз називаємо менеджментом. Під час візитів на іноземні господарства, у багатьох господарствах ми побачили найкращих порід корів: джерсейська, голштинська, швіцька та інші. У кожної є свої особливості.
В різних країнах світу найкращі показники продуктивності показала голштинська порода: від 8 тис.л (Європа) до 12-14 тис.л (США, Ізраїль), при цьому жирність молока 3,8-4.2%. Такі високі показники зумовлені не лише гарними менеджментом на господарстві, а й систематичною роботою з покращення генетичного потенціалу тварин на національному рівні. Для покращення генетичного потенціалу ці країни розробили та широко використовуються чотири основні інструменти генетичного прогресу: щомісячне індивідуальне дослідження молока, лінійна оцінка тварин, чіткий облік та геномна оцінка.
Цю всю роботу з тваринами в інших країнах проводять профільні асоціації за значної державної підтримки. Вони співпрацюють з науково-дослідними інститутами, а також молочними та геномними лабораторіями для того, щоб ефективність ведення тваринництва через якісну генетику була максимальною.
Дану модель співпраці між державою, профільними асоціаціями та тваринниками можна назвати ідеальною тому, що держава в цій моделі виконує головну функцію – допомоги.
Ситуація, яка склалася в Україні на сьогоднішній день виглядає інакше. Ми пожинаємо плоди 70 річної роботи генетиків, які вивели безліч різних порід корів різних напрямків і типів. Так, це була колосальна робота, яка була потрібна на той час, але на жаль ці всі породи на сьогоднішній день не користуються попитом. Вони стали неефективними. На той момент в держави не було якоїсь цілі, вона не дивилась на здобутки інших країн, а намагалась зробити щось своє. В результаті ми нікуди не прийшли. Можна із впевненістю сказати, що в Україні майже не існує української чорно-рябої і червоно-рябої породи за рахунок того, що робота з цими породами припинилася за рахунок відсутності фінансової підтримки держави.
Невтішні цифри на сьогоднішній день і з продуктивністю тварин. Згідно Держстату за 2016 рік, середня продуктивність по Україні, в господарствах становить 5658 кг на корову. Якщо розглядати господарства окремо одне від одного, то невелика частина господарств мають продуктивність дев'ять тис.л і більше, а переважна більшість – до 5 тис. л.
Якщо розглянути ці два графіки, то ми можемо побачити, що зі зниженням кількості корів, продуктивність продовжує зростати. Це говорить про те, що зменшується кількість низькопродуктивних не ефективних корів, а основними гравцями на ринку залишаються ті господарства, які займаються розведенням високопродуктивних, високогенетичних тварин, як правило це голштинська порода тварин.
Коли виробники і переробники будуть відкритими для співпраці, а держава допомагатиме, то галузь швидше розвиватиметься і буде відбуватися розвиток генетики. Адже показник продуктивності корів вимірюють не по окремим господарствах, а по країні в цілому. Тому нашою спільною метою має бути розведення високогенетичних тварин. Чим більше їх буде, тим більше буде роботи, молочної продукції і фінансового задоволення. Щоб аграрій розвивався, мають бути зацікавлені всі, бо він дає робочі місця. Нам потрібно підштовхувати один одного рухатись в одному напрямку.
На жаль, в Україні немає ні державних, ні грантових програм по розвитку генетики. Тому нещодавно з ініціативи Асоціації виробників молока та за підтримки Української голштинської асоціації відбулися триденні курси підвищення кваліфікації для техніків штучного осіменіння. Це був перший досвід для асоціацій. Після проведення курсів ми зрозуміли, що основна проблема полягає у правильній підготовці корови до запліднення. Тоді народилася ідея створити школу з відтворення ВРХ. Також плануємо включити програмне забезпечення і питання мотивації. Не можна створювати якісну генетику і не реалізувати її тільки через те, що не вміємо запліднювати. Ми використовуємо топових биків і просто викидаємо у смітник. Так поводитися з генетикою не можна.
Генетика повинна бути стабільною з єдиною метою для усіх. Якщо сказати метафорично, то тварини — це пластилін, а генетики це художники чи скульптори, які ліплять породу. Вони підбирають лінії биків, які допоможуть отримати ознаки, які ми хочемо. Тому спочатку потрібно зрозуміти, що ми хочемо, а тоді вибудувати завдання генетикам, результат якого ми побачимо не завтра, а через 10–15 років.
Проте можна виділити окремі господарства зі своєю власною генетичною історією. На тих господарствах знали, що таке генетика і йшли в ногу з часом. Вони розвивали її роками, десятиліттями, під неї підлаштовували нові технології. В Україні склалося так, що певний час були вільні кошти, на які побудували великі потужні підприємства і закупили високогенетичних тарин з-за кордону. З одного боку, технологію, з іншого — генетику. І почали з цим працювати. У одних виходило, а в інших – ні, одні своїми силами, інші - силами консультантів, як українських, так і світових. І тепер, як казав Леонід Кравчук: «Маємо, що маємо».