Думки експертів
Володимир Андрієць
аналітик Асоціації виробників молока
Асоціація виробників молока

Молочна криза, пов'язана з Covid-19 – страх більший, ніж її вплив

Експерти молочної галузі з 70 країн обговорювали молочну кризу, пов'язану з Covid-19, під час 21-ї молочної конференції IFCN 2 - 3 червня. Подія була зосереджена…

Володимир Андрієць
аналітик Асоціації виробників молока
Асоціація виробників молока

Світова молочна криза 2020 – які сценарії подальших подій?

Аналітична платформа IFCN в період світового карантину проводить щотижневі міжнародні вебінари для оперативного обміну інформацією про стан світового молочного ринку. Українських виробників молока-сировини на платформі…

Ще трохи – й «аграрна» країна залишиться без власного молока

Під час карантину в Україні зріс попит на деякі продукти, зокрема, молоко тривалого зберігання. Більшість його – “необов’язковий” імпорт

Київ готовий до “брутальних кроків” для обмеження імпорту твердих сирів та іншої молочної продукції – через негативний вплив цих постачань на вітчизняних виробників. Про такі перспективи розповів торговельний представник України Тарас Качка. Це – ймовірна реакція на майже дворазове збільшення обсягів імпорту сиру та вершкового масла упродовж минулого року й на заяви українських виробників і переробників про неконкурентність їхньої продукції на вітчизняному й зарубіжних ринках, а також – про нестачу в країні молочної сировини. Що ж відбувається нині з галуззю, успіхами якої ми донедавна пишалися, і яка, за оцінками зарубіжних аналітиків, могла б приносити Україні багатомільярдні надходження від експорту?

Чому міліють “молочні ріки” і чи є шанс дістатися “кисільних берегів”?

В Україні не вистачає власної молочної сировини. Без якої – ні якісного готового до споживання молока, ні кефіру із йогуртами, ні сирів зі сметаною. Це констатували учасники ХІІІ Міжнародного молочного конгресу, який нещодавно відбувся у Києві. Голова ради директорів Спілки молочних підприємств України Вадим Чагаровський навіть охарактеризував ситуацію із сировиною для молочарства як “критичну”. При цьому він сумнівається в достовірності підрахунків Держстату щодо надоїв молока: “За статистичними даними, щороку в Україні його виробляють близько 9 мільйонів тонн. Проте, насправді таких обсягів немає. Фактично маємо не більше 6 мільйонів тонн”. А звідси – нестача сировини для переробної промисловості, яка у цьому сегменті за останні десятиліття доволі серйозно розвинулася. Відповідно, підприємства змушені або скорочувати виробництво, або закуповувати молоко за кордоном – зокрема, у Білорусі та Польщі – або дедалі активніше переходити на виготовлення так званої “молоковмісної” продукції, у якій справжнім молоком майже не пахне. А “пахне” дешевими рослинними оліями (передовсім, пальмовою), трансжирами, вплив яких на організм людини – особливо, дитячий – достеменно не вивчили. Тим часом дефіцит “традиційного” вітчизняного набілу компенсують імпортом. А це вже – шкода для державного економічного “організму”. У чому ж причина? І що допоможе врятувати українських корівок від вирізання, їхніх господарів – від “зубожіння”, державний бюджет – від зайвих витрат на “необов’язковий” імпорт, а нас із вами – від споживання неякісного молочного сурогату?

Вадим Чагаровський

1. Як же ми до такого “докотилися”?

Молочне скотарство вважають однією з найменш прибуткових і найбільш залежних від різних впливів (погодних, цінових, регулятивних, спекулятивних) галузей сільського господарства. Для того, щоб успішно його розвивати, потрібні значні капіталовкладення. А ще – час. Адже такі інвестиції окуповуються повільно. Це вам не бізнес “на купи-продай”... Відповідно, галузь украй чутлива до усіляких змін “правил гри” та до невизначеності. Тож і не дивно, що поголів’я корів одним із перших потерпало унаслідок глобальних змін і катаклізмів, які за останні три десятиліття пережила Україна. Стрімке скорочення поголів’я великої рогатої худоби тривало із 1991 до 2000 років. За цей період ВРХ в країні поменшало із майже 25 мільйонів до приблизно 10 мільйонів голів (корів – із 8,5 до менш ніж 4 мільйонів). Далі темпи вирізання худоби уповільнилися. Аж доки у 2010-ому падіння не припинилося взагалі. У наступні три роки навіть фіксували незначне збільшення поголів’я. Потім – чергове падіння в буремні 2014-2015, і – здавалося б – початок безповоротного відновлення у 2016-му... Але позитивний тренд протримався лише зо два роки. У 2018-му – знову зменшення. І суттєве падіння торік. Тепер ВРХ у нас трохи більше 3,1 мільйона голів. У тому числі корів – 1,8 мільйона.

Активно позбувалися “годувальниць” (після кількарічного періоду збільшення поголів’я) в особистих домогосподарствах, відмовлялися від цього виду діяльності фермери. Та головне – втрати великотоварних виробництв, які раніше активно інвестували в молочне скотарство, мають сучасне обладнання й технології. “Промислові молочнотоварні ферми, які забезпечують 80% всього молока, що потрапляє на переробку, втратили найбільшу кількість корів за всі роки незалежності України – понад 30 тисяч голів!”, – розповіла віце-президент Асоціації виробників молока Ганна Лавренюк. Причому, якщо раніше із ринку виходили (перепрофілювавшись на інші види сільгоспвиробництва), в основному, невеличкі ферми з поголів'ям до 50 голів, то минулого року із “молочної мапи” України почали зникати й середні господарства, де утримували до 200 корів. Кожна така втрата – приблизно мінус 5 тонн сировини у щоденному “молочному балансі” країни. Як наслідок – для потреб вітчизняної переробної промисловості нині щодоби не вистачає приблизно 400 тонн молока. Тобто, йдеться про простій потужностей 2−4 середніх за розмірами молокопереробних заводів. Або десятка малих. Відповідно, галузь ледь забезпечує щоденні потреби внутрішнього споживача. Тож і не дивно, що експорт українського набілу впав на 16% (бо, крім зменшення обсягів виробництва, дається взнаки ще й “конкурентна ослабленість” нашої продукції – через високу собівартість). Більше того, на частину “святого місця” вітчизняного набілу у нашому раціоні дедалі “нахабніше” зазіхає імпорт. І йдеться вже не лише про заповнення ним частини полиць у супермаркетах чи базарних ятках, а й про відкриття цілих мереж із продажу завезеного товару – польського чи білоруського. У підсумку за останній рік обсяги закупівлі молочної продукції за кордоном зросли на 53%. Причому, якщо раніше імпортували переважно продукти “елітного” сегменту (дорогі сири, продукцію тривалого зберігання із високою жирністю чи безлактозну), то зараз імпорт окупував і “середній” та “нижній” цінові сегменти. Стрімкими темпами ростуть обсяги ввезення в Україну і цільномолочної продукції, і вершкового масла, і особливо – сирів.

Ганна Лавренюк

2. Причини та особливості нинішнього падіння

Основна причина складної ситуації, за оцінками галузевих експертів, – відсутність зваженої довгострокової державної політики у цій сфері. Дається взнаки, зокрема, характерна для останніх десятиліть її хаотичність і непрогнозованість. А те, що півроку тому влада узагалі вирішила відмовитися від аграрного міністерства, унаслідок чого галузь, яка формує 40% валютної виручки і 20% національного ВВП, стала ніби “другорядною”, взагалі налякало аграріїв. Плюс – невизначеність з умовами відкриття ринку землі та відсутність упевненості у втіленні державою будь-яких протекціоністських заходів у цій сфері...

Ні, держава періодично таки затверджує програми й проєкти підтримки агросектору – в тому числі, і молочного тваринництва. Але усі вони, зазвичай, короткострокові, розраховані максимум на рік. Та й і упродовж цього терміну, буває, “почивають у Бозі” – через відсутність коштів для фінансування чи “зміну пріоритетів”... Судіть самі: кілька років держава (у міру можливостей) підтримувала тваринництво – були дотації на кожну голову ВРХ, діяли програми повернення ПДВ, компенсації витрат на будівництво молочно-товарних ферм і т.д. А головне – пільгове оподаткування галузі. Відповідно, чисельність поголів’я і його продуктивність почали зростати. Щойно преференції скасували – галузь пішла в чергове “піке”. Не рятують ситуації і щорічні виплати 1500 гривень на утримання однієї корови...

Проблема і у нестачі землі для випасу тварин. Це особливо непокоїть дрібних фермерів та власників фермерських господарств сімейного типу, які утримують по 15-25 корів. Відповідно, господарі змушені навіть у сезон випасу закуповувати більше кормів, що робить їхню продукцію дорожчою і неконкурентною. Що й казати про зимовий період, коли корми стрімко дорожчають. Тому й собівартість молочної сировини постійно зростає.

Із ферми до столу. Чому за лічені години набіл дорожчає більш ніж утричі

Далі розберімося із вартістю молока і набілу. Скарг на те, що перекупники й переробники забирають сировину у фермерів та селян-одноосібників за безцінь, як це було до 2018 року, нині поменшало. Закупівельні ціни зросли до, здавалося б, “пристойного” рівня. Скажімо, молоко першого ґатунку від сільгосппідприємств переробники беруть по 8-10 тисяч гривень за тонну (залежно від регіону). Продукцію другого ґатунку (від фермерів і підприємств) – від 6,8 до 9,1 тисяч. Усе молоко від домогосподарств вважають несортовим і купують по 4,5–6,5 тисяч гривень за тонну.

При цьому у галузевих асоціаціях стверджують: чесні виробники також заробляють на тонні переробленої продукції одну – максимум дві тисячі гривень. Хоча на сайті MilkUA.info знаходимо іншу інформацію: середня оптово-відпускна ціна молочної продукції – 18 гривень за літр. Тобто, насправді після переробки кілограм молока дорожчає на 8-11 гривень. Якщо вирахувати виробничі і логістичні витрати – “навар” переробників і справді незначний.

Тобто, робимо висновок, який і без того “лежить на поверхні”: найбільше на українському молоці наживаються посередники та підприємства торгівлі. Якщо привести до літрового відповідника специфічну українську “умовно-літрову” тару (від 830 до 950 грамів) та відняти транспортні витрати і вартість зберігання, торговці “піднімають” по 10-12 гривень на кожному кілограмі. При цьому, якщо аграріям, щоб заробити удвічі меншу суму, потрібно не один рік викохувати худобу, витрачатися на корми, електроенергію тощо, продавці мають такий фінансових результат за лічені дні, а то й години.

Хтось скаже: ринок – є ринок. До чого тут усі ці підрахунки? Але ж якщо ситуація і справді “критична”, як кажуть фахівці, то, мабуть, в інтересах і виробників, і держави спробувати якось “натиснути” на продавців, аби вони бодай трохи зменшили націнки, щоб стимулювати українців купувати вітчизняну, а не імпортну молочну продукцію?

Ще один варіант: зниження ПДВ на деякі види соціальної продукції – того ж набілу та хлібобулочних виробів. В Україні цей показник, нагадаємо, 20%, а у сусідній Польщі, приміром, – лише 5%. І це – одне із пояснень того, чому польська продукція нині успішно конкурує із нашою не лише на міжнародному, а й на внутрішньому українському ринку.

Чому польські Басі та Мадзі українських Зірочок і Чорнух “перемагають”

Приміром, кореспондент Укрінформу вже кілька разів не втримався від спокуси і купував польське молоко, справжній літр (перевіряв банкою) якого коштує навіть менше, аніж “наші” 870-930-грамові упаковки. Причому, таке молоко 3,2 жирності (а не 2,5-2.6, як більшість нашого), коштує в супермаркеті 20-27 гривень. Упаковане в менші ємності і не таке жирне українське по-сусідству – від 27 до понад 30 гривень. Не кажучи вже про смачні польські сири, які іноді коштують менше, ніж “гумові” вітчизняні “сирні продукти”. А при цьому ж у ціні польського набілу – ще й транспортна складова, і фінансовий інтерес імпортера закладено...

А все тому, що польського фермера займатися молочним скотарством стимулюють і місцева влада, і європейські інституції. Інакше б продукція європейських виробників була такою дорогою, що ледь не усі кількатисячні (у євро) зарплати місцевих жителів ішли б на продукти – як і прибутки сотень тисяч українських малозабезпечених родин. Звідси – податкові та інші преференції для фермерства. Приміром, якщо у Польщі з’являється нова молочна ферма, її власник безповоротно отримує від держави 100 тисяч злотих (приблизно 650 тисяч гривень). Щоправда, про використання цих коштів фермер має відзвітувати.

Європейський Союз, своєю чергою, відшкодовує аграріям 50% коштів, витрачених на придбання сільськогосподарської техніки. Також майже у кожній країні ЄС діють пільгові умови кредитування аграріїв. Окремі кредитні лінії (фактично із нульовою ставкою) відкривають для господарств, які потерпіли від “ударів” хвороб тварин – АЧС, “сибірки”, ящуру тощо чи природних катаклізмів. Загалом же ледь не половина бюджету ЄС іде на програми підтримки фермерів, зокрема, і виробників молочної сировини. Це й дотації на кожну корову, і кошти на будівництво ферм та придбання техніки, і компенсація вартості кожного літра виробленого молока.

Таким шляхом намагається йти і Україна. Ось тільки фінансові можливості у нас набагато менші. Тим паче, що, на думку експертів, саме пов’язані із фінансовою підтримкою АПК статті цьогорічного Держбюджету можуть одними з перших потрапити “під урізання” у разі секвестру, якого через наступ коронавірусу й економічної кризи, нам, вочевидь, не уникнути.

Перспективи молочарства України: місце у світовому ТОП-10 або крах...

Поки що цьогорічним бюджетом на підтримку аграріїв передбачено 4,4 мільярда гривень. Серед напрямків фінансування – часткова компенсація вартості тваринницьких об'єктів і вартості будівництва та реконструкції об'єктів зі зберігання та переробки зерна. Більшість же коштів зарезервовано для здешевлення кредитних ставок фермерам, які після відкриття ринку землі захочуть придбати наділи.

Натомість, оцінюючи ефективність держпідтримки виробників молока, майже 40% власників та керівників агропідприємств висловлюються за впровадження механізму виплати дотацій за кожен кілограм реалізованої продукції. Більше третини учасників ринку вважають дієвим протекціоністським механізмом зниження ставки ПДВ на молоко і молочні продукти. Чекають від держави і започаткування звичних для Європи програм компенсації вартості придбання дрібними й великотоварними фермерами племінного поголів’я. Важливою ініціативою господарники називають закріплення у майбутньому законі про обіг сільгоспземель норми щодо “понадлімітного” права купівлі фермерськими господарствами двох гектарів землі у розрахунку на кожну корову, яку вони утримують. Відповідно, невелике фермерське господарство зможе використовувати свій основний наділ для рослинництва і вирощування власних кормів, а додатково купити іще 30-50 гектарів – для випасу худоби.

Усе це, за розрахунками галузевих експертів, дозволить за кілька років принаймні у півтора разу збільшити поголів'я українських корів. А це – не лише підвищення обсягів споживання молока і молочної продукції нашими співвітчизниками (у 1989 році на кожного українця припадало в середньому 300 літрів набілу на рік, зараз – не більше 140 літрів), а й неабиякі експортні перспективи. За оцінками Світового банку, Україна входить до переліку із 5-и країн, які до 2030 року потенційно можуть увійти до ТОП-10 провідних виробників молока. Адже за найближче десятиліття світовий попит на молочну продукцію, за розрахунками, зросте на чверть. Насамперед, за рахунок ОАЕ, Саудівської Аравії, Іраку, Ірану, Китаю, раціон населення яких на 80% складається з молока і продуктів його переробки. При цьому нинішні світові “молочні” лідери – Нова Зеландія, Австралія, ЄС, США – майже досягнули піку своїх можливостей і вже не зможуть задовольняти підвищений попит. Україна ж може за кілька років наростити виробництво більш ніж удвічі – до 20 мільйонів тонн на рік, – і навіть увійти до п’ятірки світових лідерів. Головне допомогти у цьому аграріям.

Наразі ж наша країна перебуває на 22 місці рейтингу виробників молока у світі. І ризикує “скотитися” іще нижче, якщо такими ж темпами вирізатимемо корів.