Спроби повернути у дитячі заклади програму «Шкільне молоко» у роки незалежності робилися неодноразово. Ці спроби спиралися на підтримку окремих локальних програм, ініціативу ентузіастів та добру волю фермерських господарств, які могли якийсь час безкоштовно надавати молоко для шкіл та дитсадків свого району. Але ніхто не може робити такі речі нескінченно. Сподівалися на те, що цю практику підхопить держава і врешті решт діти, які проводять довгі години у школі, матимуть можливість щоденно і гарантовано отримувати молоко – продукт, безперечно необхідний в дитячому віці. Нічого такого не сталося, кожного разу ініціативи залишалися місцевими і потихеньку завмирали, хоча іноді географія цих осередків «молочної доброчинності» охоплювала до 22 областей України.
При цьому тема шкільного молока цікава всім: батькам дітей, що доведено досвідом проведення АВМ кількох таких проектів, молочним господарствам, які отримують стимул для розвитку і покращення якості молока, переробникам молока, для яких участь в програмі означає завантаженість потужностей і гарантований збут цієї продукції. Це мало би бути цікаво і політикам, бо «дитяча тема» за кожної нагоди бадьоро експлуатується депутатами всіх рівнів і виглядає цілком собі благородно. Але чомусь фантазія державних мужів обмежується фарбуванням лавочок і встановленням дитячих майданчиків. Мабуть тому, що на них можна причепити табличку з прізвищем благодійника. А хто ж буде знати про тих, хто організовує поставку молока у школи і таким чином вирішує хоча б частину проблем з дитячим харчуванням? Коли у дитини з’являється можливість випивати в школі склянку молока, до чого тут причепиш табличку?
На мою думку, тема молока в дитячому харчуванні ‒ це тільки частина проблеми, яку потрібно розглядати в комплексі. Правильніше говорити не тільки про молоко, а й про те, що в шкільних їдальнях повинні бути в достатньому асортименті свіжі овочі та фрукти, а не тільки умовні каша з котлетою, компот із сухофруктів та пончики з ватрушками. Які на цьому фоні позиції молока? Молоко ‒ продукт особливий, такий, що потребує уважного дотримання правил безпечності і у виробництві, і при доставці, і при безпосередньому вживанні дітьми в самій школі. А це означає дозволи, посилений контроль, індивідуальний підхід. Тобто, не все так просто, і для того, щоб молоко увійшло в шкільне повсякдення, треба докласти зусиль і, що вже казати, іноді перебороти спротив чиновників, від яких потрібен тільки дозвіл, але вони не хочуть зв‘язуватися з цією справою «щоб чого не вийшло».
Ну і, звичайно ж, гроші. Де брати гроші для того, щоб вивести нарешті цю справу на національний рівень? Підрахунки, зроблені АВМ у ході кількох «шкільномолочних проектів» показують, що грошей потрібно не так вже й багато: при 5 денному навчальному тижні на забезпечення 1 школяра щоденною склянкою молока протягом навчального року потрібна в середньому 1 тисяча гривень. І ще потрібно, щоб програма «Шкільне молоко» стала державною. Тоді можна говорити про бюджетне фінансування, про організацію управляючої структури, яка б тримала цю справу на належному рівні. Досвід організації програм «Шкільне молоко» мають вже 80 країн світу і в Україні з цим досвідом знайомі.
Ми в АВМ покладаємо великі надії на те, що з відновленням роботи Міністерства аграрної політики забезпечення шкіл молоком таки почнеться, буде відбуватися чітко і контролюватися з єдиного центру, що забезпечуватиме злагоджену роботу всіх задіяних організацій. Я маю на увазі не тільки закупівлю молока, логістику, дотримання необхідних умов щодо безпечності і т.п. Потрібно буде вести також планомірне виховання у дітей і у їхніх батьків правильного відношення до харчування, яке є найважливішою умовою здорового способу життя. І робити це потрібно буде з використанням сучасних світових практик.
Не секрет, що у світі набувають популярності антимолочні кампанії, що знецінюють важливість вживання справжнього молока. Час від часу публікуються страшилки про «заводське молоко з хімією» і «корисне базарне» у пляшці сумнівної чистоти. Підкидають дрова у цей вогонь і борці за 90:60:90, і захисники тварин, і досить агресивні прихильники вегетаріанського харчування. В соціальних мережах повно псевдонаукової інформації, яка зі швидкістю степової пожежі поширюється і захоплює думки людей, які написане в блогах завжди сприймають як правду. Там вирують дискусії дилетантів та народжуються нові «докази» і «факти». За цим усім вже ніхто не згадує про дітей, про те, що дитячий організм особливий і перекоси в харчуванні в юному віці часто стають причиною затримки розвитку і просто хвороб, серед яких гіпокальцемія і серцево-судинні захворювання найчастіші, не кажучи вже про хвороби майбутні, якими організм в дорослому віці нагадає про бездумне харчування у віці шкільному.
Нам потрібно з цим щось робити, бо світ вже давно глобальний і антимолочні тенденції відчутні і в Україні. Ми вже зараз бачимо раніше рідкі дитяче ожиріння, серцево-судинні захворювання, ламкість кісток, інші проблеми. На фоні дефіциту рухової активності надто «діджиталізованих» сучасних дітей масштаб проблеми незбалансованого харчування стає просто загрозливим. І ми повинні нарешті зробити рішучий крок для виправлення ситуації: забезпечити доступність молока у школах. Хочу підкреслити, що програма повинна забезпечити саме можливість, дітей не можна примушувати пити молоко, а їх прихильність до молока і свідоме відношення до свого здоров’я треба виховувати.
Сподіваюся, що серед державних діячів нарешті знайдуться ті, хто забезпечить державну підтримку Національній програмі «Шкільне молоко» і вона зможе стати реальністю.
Я також сподіваюся, що у мене ще буде нагода поділитися з читачами Інфагро думками стосовно того, як ті, хто працює в молочній галузі, можуть захищати молоко, виховувати у наших дітей та їх батьків розуміння важливості здорового харчування. Хотілося б розповісти і про те, що українські фермери та компанії молочної переробки вже для цього роблять і роблять успішно.
Джерело: ІНФАГРО