Наші вакансії
  • Викладач англійської мови

    Українська Дитяча Академія шукає кандидата на посаду "Викладач із англійської мови".Основні вимоги: Вища освіта Впевнене володіння ПК (MS …

    скотарство Черкаська обл.
  • Вихователь

    Українська Дитяча Академія шукає кандидата на посаду "Вихователь".Основні вимоги:-Вища освіта -Впевнене володіння ПК (MS Office, Інтернет, …

    скотарство Черкаська обл.
  • Менеджер із якості

    Провідна дистриб'юторська компанія ТОВ «ДК ВЕТ» проводить конкурс на заміщення вакантної посади Менеджер з якостіОсновні вимоги:Вища …

    скотарство Черкаська обл.
  • Менеджер по птахівництву

    Провідна дистриб'юторська компанія ТОВ «ДК ВЕТ» шукає кандидата на посаду "Менеджер по птахівництву"Основні вимоги:Освіта: вища чи …

    скотарство Черкаська обл.

Андрій Дикун: Технологічну революцію ми вже зробили, попереду — ментальна

Андрій Дикун
Голова
Всеукраїнська Аграрна Рада

За останні десять років національне молочне скотарство кардинально змінилось. Змінилось і ставлення до нього виробників аграрної продукції. Однак цього недостатньо, щоб відповісти на нові виклики світового та українського молочних ринків.

Про необхідні зміни в галузі, відносини гравців ринку та роль Асоціації виробників молока розповідає ініціатор її створення, голова Всеукраїнської аграрної ради Андрій Дикун виданню "Milkua.info".

— Андрію Євгеновичу, якою пам’ятаєте українську молочну галузь 10 років тому?

— Хоча закінчив аграрний університет і вивчав предмет «Тваринництво», ферму ніколи не бачив. Мабуть, уперше в житті молочну ферму побачив за кордоном, коли в 2005-му почали організовувати навчальні поїздки для українських аграріїв у Данію. Спочатку акцент був на свинарстві, але з часом люди захотіли більше дізнаватись про молочне виробництво. В Данії ми відвідували ферми з різноманітними доїльними залами на 200−500 корів і безприв’язним утриманням худоби. Усі були просто в захваті, бо такого раніше не бачили. Вражала технологічність і ефективність.

І якщо зі свинарством усе було більш-менш зрозуміло (хоч скільки маєш тварин, технологія одна), то кожна молочна ферма — це окрема технологічна картина: різні доїльні зали, породи, різні підходи до годівлі. Більшість наших фермерів тоді навіть не сподівалася, що у нас колись будуть такі комплекси.

— Яке враження залишали тодішні українські молочні ферми після побачених за кордоном?

— Коли приїжджав на українські господарства, розумів, що це зовсім інше: старі корівники, прив’язне утримання, нещасні люди. Тогочасні українські ферми нагадували нинішній Укравтодор, коли один махає лопатою, а десятеро стоять поруч і курять.

— Що спонукало до створення Асоціації виробників молока?

— Пригадую, як з Валерієм Петровичем Колошею (ПСП «Пісківське» в Чернігівській обл.) їхали до Росії переймати досвід і мріяли про те, як було б добре, щоб в Україні також було якісне молоко і гарні ферми. Під час цієї поїздки й зародилась ідея створення асоціації.

Данія нашим аграріям здавалася чимось недосяжним, бо там виробники були об'єднані, а тут нікому не потрібні. От тоді, вже після перших поїздок за кордон, фермери висловили бажання зібрати виробників молока в Україні. В результаті у 2007 році (ще до створення асоціації) ми провели перший молочний конгрес, на який запросили запального Ельмана Гасановича Оруджова. Приїхала несподівана кількість фермерів — аж 50 чоловік! Присутніх уразили артистизм і емоційність Ельмана Гасановича. Думаю, більшість людей у залі й подумати не могла, що можна з таким захватом розповідати про корів і молоко. Але після його слів про те, що можна доїти 8 тонн молока на корову в Україні, півзали просто спорожніло. Повірити у таке було важко.

Поступово доводилося вникати у технології. Найбільша проблема була в переході з прив’язного на безприв’язне утримання. Скопіювали американські технології ― а надої впали. Справа в тому, що до цього одна доярка мала справу з 50 коровами, знала кожну, зокрема — коли тварина приходить в охоту. З початком використання доїльних залів порушувався звичний підхід до встановлення охоти корів, і їх невчасно запліднювали, не було очікуваного результату ― молока. Просте копіювання ефекту не дало.

Те ж саме можна сказати і про копіювання європейського досвіду. Набудували доїльні зали 2×12. Це вже зараз розуміємо, що працювати треба з 20 коровами. А в нас 90% залів 2×12 або 2×14. Зараз це смішно, але така реальність нашого життя. Думали, що буде, як з «Мерседесом»: машину купив, а права не потрібні. Виявилося, права відігравали важливішу роль, ніж сама машина.

У той час усе відбувалося сумбурно, на емоціях. Бувала непогана ціна на молоко, була можливість заробити, хтось хотів розвиватись, але в основному все трималось на ентузіастах. От тоді й родилася задумка об'єднати виробників і щоб вони були з різних регіонів. Вирішили, що консолідуємо наші сили, покажемо хороші результати — і тоді приєднаються інші. Серед перших були Володимир Хвостов (ТОВ «ТД «Долінскоє»», Херсонська обл.), Валерій Колоша (ПСП «Пісківське», Чернігівська обл.), Володимир Осадчий (ФГ «Базис», Черкаська обл.), Павло Марущак (ТОВ «Устя», Вінницька обл.), Віктор Батицький (ЗСАТ ім. Т. Г. Шевченка, Донецька обл.), Іван Пащенко (ПСП «Фортуна», Чернігівська обл.), Віктор Затона (ТОВ «Агрофірма «Владана»», Сумська обл.), Григорій Супрун (ТОВ «Нива 2008», Чернігівська обл.), Віктор Гречук (ТОВ «Агрофірма «Світанок»», Донецька обл.), Павло Тахтаров (СТОВ АФ «Нива», Донецька обл.), Олег Шишкунов (ПСП «Родіна», Харківська обл.), Павло Трейтяк (СТОВ «Перемога», Полтавська обл.), Сергій Чижик (ТОВ «Вітчизна», Сумська обл.). Почав робити перші кроки майбутній консультаційний центр не без участі Ельмана Оруджова: впроваджували соєвий шріт, розповідали про банк молозива, годівлю, важливість рахувати собівартість.

— Розвиток асоціації тісно пов’язаний із технологічними змінами на фермах?

— На перших порах асоціація була потрібна, бо могла проконсультувати з технологічних питань. Ми розуміли, що кількість членів АВМ з 10 могла зрости до 100, тому почали залучати й інших консультантів, які мали бажання вчитись, учити інших і міняти наші ферми: Юрій Сівов, Сергій Филь, Михайло Білокінь. Загалом із цього все й почалось. Доїли тоді кращі господарства 12 л молока на корову на добу, а в середньому ― вісім.

За цей час найкращі наші господарства навчились доїти більше 10 тонн молока на корову на рік.

— З ким було важче вибудовувати роботу: господарствами, комерційними компаніями, переробниками чи владою?

— Якщо відверто, то влада для нас була чимось недосяжним. Не можу сказати, що з комерційними компаніями зараз стало просто працювати. У більшості споживчий підхід до молочної галузі України: купив-продав-забув.

— Вдалося змінити цей підхід?

— Намагались, але не дуже виходить і нині. Працюємо з компаніями, пояснюємо основну проблематику, переконуємо, що ключове завдання не продати, а дати більший прибуток фермам. Всі це розуміють і знають, але, на жаль, не з усіма можна вибудувати роботу. Звісно, на українському ринку є компанії, як, приміром, «ДеЛаваль», «Пьотінгер», які, навпаки, допомагали: організовували навчальні поїздки, запрошували фахівців, брали участь у проведенні низки семінарів.

Молочний напрямок у той час посідав у державі приблизно таке ж місце, як аграрний сектор нині. Всі розуміють, що це локомотив економіки, але займатися ним ніхто не хоче. Спочатку була планова економіка, потім її не стало, а тому молочарі жили у своєму царстві, і виробництво молока не було для них бізнесом. У кращому разі це було хобі, в гіршому — соціальний проект.

— Які основні якісні зміни відбулись у молочній галузі за останні 10 років?

— Відстаємо від загальнодержавних тенденцій. Традиційно в нашій країні за десять років відбувається дві революції, а в молочному секторі за цей період поки що була одна. Я б назвав її технологічною. Великі зміни сталися в організації й управлінні виробництвом. Сьогодні сотні ферм користуються автоматизованими програмами обліку й управління фермою. Ми зрозуміли, що виробництво молока може бути бізнесом, що для цього потрібні сучасні технології, спрямовані на промислове виробництво.

Технологічну революцію ми вже зробили, попереду — ментальна. Залишилося зрозуміти, що модель молочного виробництва, яка ефективно працює в іншій країні, в нашій не працюватиме. Потрібно розробляти свою. Окрім ферми, важливу роль відіграє інфраструктура. Налагоджена інфраструктура поставок ветеринарних препаратів, кормів, а також збуту готової продукції.

У країнах, де молочна справа є справді бізнесом і експортується молочна продукція, фермер контролює все: поставки кормів, збут молока, реалізацію готового продукту через кооперативи. Кооперативи працюють у США, Новій Зеландії, Данії, Швеції, Фінляндії та інших країнах. Зрозуміло, що, залежно від ситуації, колись можна більше заробити на виробництві сировини, а колись на її переробці. І якщо фермер є власником переробки, то отримує кращу ціну за будь-якого сценарію. В Україні заробляє або фермер, або переробник. Це неправильно. У всьому світі люди консолідуються, щоб бути разом.

Ми намагалися консолідуватися в різних регіонах, реалізували перші проекти співпраці з переробними підприємствами, боролися за додаткові 15 копійок на кілограмі молока екстраґатунку. Але тоді нас не почули. Єдиний, хто зрозумів, що те, що ми робимо, має право на існування, був співвласник компанії «Мілкіленд-Україна» Анатолій Юркевич.

За цей час ми зрозуміли просту річ: вплинути на ринкову ціну молока ми не можемо, тому маємо працювати із собівартістю виробництва. І на цьому робимо головний акцент зараз.

Ми не могли впливати на законодавство і грали за тими правилами, які нам нав’язували. Але багато членів АВМ розуміли, що без змін на державному рівні не обійтися. Тоді почалася співпраця з міжнародними організаціями. За підтримки ФАО та ЄБРР почали відбуватись засідання робочої групи з питань регулювання молочного ринку в профільному міністерстві. Вони стали початком діалогу з владою. Ми почали активно співпрацювати з депутатами. Є моменти, коли діалог не складається, але ми не опускаємо рук.

Якщо проаналізувати останні десять років, то на пострадянському просторі (не беручи до уваги Прибалтику) Україна зробила найякісніший і найбільший ривок вперед у виробництві молочної сировини.

— Які нині основні завдання стоять перед АВМ?

— Якщо повернутись до технологій, то тут зупинятись не потрібно. Просто скопіювати чийсь досвід не можна. Тому нашою стратегічною метою повинна бути своя наука, хай навіть суто прикладна. Ми повинні мати науково-дослідну ферму, кілька власних ветеринарних і кормових лабораторій. Наприклад, маленька країна Ізраїль з поголів'ям усього-на-всього 100 тис. корів має власну селекційну програму, селекційний індекс, племінну станцію. У нас що тільки не називають племстанцією! Нам є куди рухатись у технологічному плані.

А головне, над чим потрібно працювати, — це кадри. Нові технології та інструменти виробництва вимагають зовсім іншого рівня знань й умінь від співробітників. Кадри потрібно вчити.

— Як це практично реалізувати?

— Сподіваюся, зовсім скоро проведемо атестацію ветеринарних лікарів згідно з європейськими стандартами. Це необхідно робити, бо як по-іншому перевірити їх професійний рівень? В Європі та США вже давно це роблять. Варто перевіряти і менеджерів ферми, а про посаду зоотехніка взагалі потрібно забути, ніде у світі її немає. Потрібно розробити сучасні курси підвищення кваліфікації працівників ферми, заразом заохочувати молодь до роботи в молочному скотарстві.

Далі потрібно правильно працювати над селекцією та додатковими джерелами надходжень. Наприклад, ми не експортуємо телят. І втрачаємо можливість заробити. Чому в нас найвищий зелений тариф на біогаз, а жодна ферма не працює на біогазі. Давайте й це питання вивчимо. Як бачимо, робити ставку тільки на молоко недостатньо.

І головне — ми повинні рахувати економіку виробництва. Тому ще один інструмент, який я називаю революційним, ― бенчмаркінг, котрий нині дає навіть більше можливостей, ніж консалтинг.

На сьогодні в нас мало інформації про силосні гібриди кукурудзи, взагалі не працюємо над ефективністю люцерни, щоб мати більший вихід з гектара і, відповідно, зменшити площі під кормові культури на корову.

Як бачимо, резервів зменшити собівартість виробництва багато. Але навіть якщо вироблятимемо найякісніше молоко, і воно буде найдешевше, не факт, що воно комусь у цьому світі треба.

— Кооперація може допомогти?

— Європа захищає свій ринок, Північна Америка — свій, Нова Зеландія — свій. Якщо ми хочемо на ті ринки вийти, то треба мати силу, щоб проштовхнутися. Із сирим молоком на них не потрапиш. Для цього треба мати відповідну законодавчу базу, якісне молоко й потужну переробку.

Чи готова наша переробка стати потужною? Наполовину. І напівгібридна кооперація в Україні можлива. Ми зараз рухаємось у цьому напрямку. По-іншому ніяк: не буде якісного продукту ― не буде ринку. Нині ми не маємо практично жодного біржового продукту. Так, виробляємо сухе молоко. А якої воно якості? Україна входить у десятку експортерів молочної продукції, а досі не робить сир «Чеддер». Зате виробляє безліч інших. Треба налаштовувати виробництво якісної молочної продукції, і воно має бути орієнтоване на певні ринки збуту.

— Що для цього потрібно?

— Щонайменше закон про ідентифікацію та про безпечність харчових продуктів. Вони вже є, але це тільки початок необхідних змін у законодавстві. Щоб іти зі своєю продукцією на інші ринки, потрібні й інші законодавчі зміни. Раз на рік асоціація виносить на загальні збори ключові для аграріїв питання, і ми разом приймаємо рішення, які законодавчі зміни просувати і чого вони мають стосуватись: дотацій, молока і молоковмісних продуктів, відходів тваринництва тощо. Ми разом вирішуємо, який з напрямків просуватимемо, але на це потрібні кошти.

Так складається, що сьогодні до Асоціації виробників молока входять не всі вітчизняні молочні підприємства, але чимало законодавчої, навчальної та експортоорієнтованої роботи вона тягне за всіх. Тут, звісно, дуже доречно згадати наш український менталітет. Ухвалені закони стосуються не тільки членів АВМ, а взагалі всіх. Ми робимо, а хтось лише спостерігає й потім користується. Ми нічого не приховуємо, ми відкриті й доступні. Думаю, час та історія все поставлять на свої місця.

Я глибоко поважаю членів нашої асоціації за те, що вони справді роблять для галузі. Можна було б зробити закритий клуб і лобіювати закони виключно для членів, але ми займаємо державницьку позицію.

— Що побажаєте аграріям?

— Якщо подивимось на історію, то Україна була житницею Європи. А що маємо зараз? Сировинний придаток? Потрібно задуматись і вирішити, що хочемо залишити після себе. Нам треба зробити те, чого не робили, — об'єднатися, щоб правильно розподілити ризики. Нині галузь існує, бо є ентузіасти, які працюють день і ніч. Якщо їх забрати, то нічого не буде. Цей ентузіазм і енергію треба спрямувати у професійне русло — кооперацію.

Коли я раніше про це говорив, на мене дивились, як на дивака. Мене тішить, що зараз аграрії самі порушують це питання. Тобто люди до цього дозріли. У нас є низка проектів, над якими працюємо, щоб залишити після себе ефективне молочне скотарство. У нас є все, щоб піднятись на світовий молочний олімп і бути серед лідерів. Головне — вибудувати правильну стратегію і тоді зможемо відновити історичну справедливість: Україна — житниця Європи. І не тільки. Годуватимемо нашим молоком усіх.

Milkua.info